limurk

Третя весна в Німеччині спокусиво тепла, як післясмак коньяку,

майже спекотна, майже гаряча.

Консервативний південь роздягся швидко й засмаг на розпеченому даху,

та не цілком, плечі й коліна неначе.

Потім арктичний циклон. Холод і сон, як не в себе, — десять годин на добу.

Мій домовий чат /російською/ нагадуванням про Харків...

жодного права на сум, тож тужити — давно табу.

Пишуть, що вимикають світло. Рекордні температури. Осиротілі парки.

Я шкодую про кількасот рішень, особливо, що опинилась тут.

Так випадково й так надовго,

вимушена шукати сізіфово п'ятий кут.

Зранку в повітрі розпука дзвенить розлого.

Минулого не спокутувати, не вилучити, як не крути.

Ні́куди йти, поспішати немає сенсу...

Бо за втратами не лишилось бажань, мрій, мети,

бо життю я не довіряю вже як процесу.

Мої помилки у квітні помітні, як ластовиння сягни́стих днів.

Жодних надій не жевріє на світанку.

Була б деревом — стовбуром без листя й коріння, бо грім і гнів

програли вчора й завтра в мовчанку.

Може, насправді, я — дерево... зрушити з місця немає сил.

Риба, затиснута між гілками?..

Певне, я забагато колись бажала, жадала, очікувала, проси-

ла... тепер застрягла між соромом і страхами.

Між спогадами та отруйними фразами знайомих з богемних кіл,

з якими й ворогів не треба.

А за плечима — лиш досвід на кілька руйнівних шкіл

і пекло безпечного нерідного неба.

Весна 2024—2025

Квітнева розпука